Блог майстра виробничого навчання Западинського Олександра Анатолійовича: Група 6

Погоджено Затверджено

Старший майстер Заступник директора

«___»____________202_р. «___»____________202_р. ___________________ _______________________

ПЕРЕЛІК

навчально-виробничих робіт

на 2019-2020 н/рік

Група №6 Професія Електромонтер контактної мережі Курс Перший

Дата	№ теми підтеми	Час на виконання теми, підтеми годин, хвилин			Навчально-виробничі роботи	Складність робіт	Робоча норма часу	Учнівська норма часу	Кількість робіт	Відмітка про виконання
Дата	№ теми підтеми	всього	на існтруктаж	на виробничу діяльність	Навчально-виробничі роботи	Складність робіт	Робоча норма часу	Учнівська норма часу	Кількість робіт	Відмітка про виконання
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11
Тема 4		Організаційні роботи на контактній мережі 72 години
16.01	1	6	1,5	4,5	Заходи безпеки при знаходженні на залізничних коліях, та при виявленні обірваних проводів	ІІ р	4,5	4,5	2 шт
23.01	2	6	1,5	4,5	Роботи на висоті. Проведення оперативних перемикань	ІІ р	4,5	4,5	2 шт
30.01	3	6	1,5	4,5	Роботи з ізолюючих знімних вишок	ІІ р	4,5	4,5	2 шт
6.02	4	6	1,5	4,5	Огородження вишки при роботі на перегонах та станціях	ІІ р	4,5	4,5	2 шт
13.02	5	6	1,5	4,5	Заходи безпеки під час пропуску поїздів	ІІ р	4,5	4,5	2 шт
20.02	6	6	1,5	4,5	Огородження вишки з використанням радіозв’язку між керівником робіт та сигналістами.	ІІ р	4,5	4,5	2 шт
27.02	7	6	1,5	4,5	Роботи з ізолюючих робочих площадок автодрезин	ІІ р	4,5	4,5	2 шт
5.03	8	6	1,5	4,5	Роботи з ізолюючих приставних сходів	ІІ р	4,5	4,5	2 шт
12.03	9	6	1,5	4,5	Земляні роботи	ІІ р	4,5	4,5	2 шт
19.03	10	6	1,5	4,5	Роботи з ремонту, установки і валки опор	ІІ р	4,5	4,5	2 шт
26.03	11	6	1,5	4,5	Роботи з розчищення траси від дерев	ІІ р	4,5	4,5	2 шт
02.04	12	6	1,5	4,5	Роботи зі зміни залізобетонних опор вантажопідйомним краном на залізничному ходу або краном автомотриси. Тематична атестація	ІІ р	4,5	4,5	2 шт
Тема 5		Організація і виконання будівельних робіт 18 годин
	1	1	1	1	Ознайомлення з правилами техніки безпеки при виконанні робіт.	ІІ р
	2	5	1,5	3,5	Читання монтажних планів.	ІІ р	4,5	4,5	2 шт
	3	6	1,5	4,5	Визначення місць риття котлованів та риття котлованів.	ІІ р	4,5	4,5	2 шт
	4	6	1,5	4,5	Встановлення залізобетонних та металевих опор. Тематична атестація	ІІ р	4,5	4,5	2 шт
Тема 6		Армування опор 30 годин
	1	1	1	1	Ознайомлення з правилами техніки безпеки при виконанні робіт.	ІІ р
	2	6	1,5	3,5	Монтаж неізольованих консолей.	ІІ р	4,5	4,5	2 шт
	3	6	1,5	4,5	Монтаж ізольованих консолей.	ІІ р	4,5	4,5	2 шт
	4	6	1,5	4,5	Монтаж неізольованих горизонтальних консолей поліспастом.	ІІ р	4,5	4,5	2 шт
	5	6	1,5	4,5	Армування і монтаж жорстких поперечин.	ІІ р	4,5	4,5	2 шт
	6	6	1,5	4,5	Монтаж і регулювання гнучких поперечин. Тематична атестація	ІІ р	4,5	4,5	2 шт
*Всього за ІІ семестр 120 годин*
Виробнича практика 98 годин
	1	7	1,5	5,5	Ознайомлення з правилами техніки безпеки при виконанні робіт.	ІІ р	5,5	5,5	2 шт
	2	7	1,5	5,5	Виготовлення ланкових струн.	ІІ р	5,5	5,5	2 шт
	3	7	1,5	5,5	Виготовлення ресорних тросів.	ІІ р	5,5	5,5	2 шт
	4	7	1,5	5,5	Виготовлення електричних з’єднувачів.	ІІ р	5,5	5,5	2 шт
	5	7	1,5	5,5	Кінцювання кінців проводів та тросів в клинових кінцевих затискачах.	ІІ р	5,5	5,5	2 шт
	6	7	1,5	5,5	Встановлення затискачів на контактний провід.	ІІ р	5,5	5,5	2 шт
	7	7	1,5	5,5	Встановлення затискачів на несучий трос.	ІІ р	5,5	5,5	2 шт
	8	7	1,5	5,5	Читання монтажних планів.	ІІ р	5,5	5,5	2 шт
	9	7	1,5	5,5	Визначення та позначення місць риття котлованів.	ІІ р	5,5	5,5	2 шт
	10	7	1,5	5,5	Риття котлованів.	ІІ р	5,5	5,5	2 шт
	11	7	1,5	5,5	Встановлення залізобетонних опор.	ІІ р	5,5	5,5	2 шт
	12	7	1,5	5,5	Встановлення металевих опор.	ІІ р	5,5	5,5	2 шт
	13	7	1,5	5,5	Надання потрібного положення опорам.	ІІ р	5,5	5,5	2 шт
	14	7	1,5	5,5	Встановлення анкерних відтяжок.	ІІ р	5,5	5,5	2 шт
	15	7			Державна поетапна атестація
*Всього за 1 курс 327 годин*

Майстер виробничого навчання ______________ ________________________

Тема 5. Організація і виконання будівельних робіт

Актуалізація знань отриманих на заняттях зі спецпредметів

ОПОРИ КОНТАКТНОЇ МЕРЕЖІ І ЗАКРІПЛЕННЯ ЇХ У ГРУНТІ

Класифікація і область застосування опор

Опори контактної мережі залежно від призначення і характеру навантаження, які сприймаються від проводів контактної підвіски, класифікуються за призначенням, направленням докладання навантаження, конструктивним виконанням підтримуючих конструкцій, матеріалом, з якого вони виготовлені, і за способом закріплення у грунті.

Залежно від призначення розрізняють опори контактної мережі (мал.): проміжні, перехідні, анкерні і фіксуючі.

Опори контактної мережі:

а) проміжкові (прохідні) б) перехідні в) анкерні г) фіксуючі д) двоколійні е) фідерні ж) гнучких поперечин

За направленням докладання навантаження: направлені, ненаправлені.

Залежно від конструктивного виконання підтрмуючих конструкцій: консольні одноколійні, двоколійні, фідерні, жорстких і гнучких поперечин.

За матеріалом, з якого виготовлені: металеві і залізобетонні.

Залежно від способу закріплення у грунті: роздільні (з фундаментами) і нероздільні (без фундаментів). Роздільні опори можуть встановлюватися на фундаменти мілкого (стаканні, клиноподібні) і глибокого закладення (свайні). З’єднання опор з фундаментом виконується за допомого стакана або анкерних болтів.

Проміжні опори сприймають навантаження від маси проводів контактних підвісок і додаткового навантаження на них (ожеледиця, паморозь) і горизонтальне навантаження від тску вітру на првода і від зміни направлення проводів на кривих ділянках колії.

Перехідні опори встановлюють у місцях обладнання сполучення анкерних ділянок контактних підвісок і повітряних стрілок та приймають навантаження, аналогічні проміжкових опорам, але від двох контактних підвісок. На перехідні опори також впливають зусилля від зміни направлення проводів при відводі їх на анкеровку і на стрілочній кривій.

Анкерні опори можуть сприймати навантаження від натягу закріплених на них проводів і, крім того, нести таке саме навантаження, як і на проміжні консольні.

Фіксуючі опори сприймають тільки горизонтальне навантаження від зміни направлення проводів на кривих ділянках колії, на повітряних стрілках, при відходах на анкеровку і від тиску вітру на провода.

Розрізняють також опори живлячих і відсмоктуючих ліній (фідерні) і спеціальні опори. Опори живлячих і відсмоктуючих ліній відповідно до класифікації опор, прийнятої в лініях електропередачі, розділяють на проміжні, кутові, анкерні (провода заанкеровані з обох боків) і кінцеві (провода заанкеровані з одного боку опори). Спеціальні опори призначені для встановлення секційних розєднувачів або будь-якого ішного обладнання.

Консольні опори служать для кріпленні на консолі контактної підвіски одної, двох або кількох колі.

Опори жорсткої поперечини, або, як їх називають, ригельні або портальні, служать для кріплення контактних підвісок електрифікованих колій на ригелі жорсткої поперечини.

Опори гнучкої поперечини служать для кріплення контактних підвісок на перекриваючих поперечиною електрифікованих колій.

Найбільшого поширення отримали залізобетонні опори; їх використовують як проміжні, перехідні і анкерні консольні опори, а також як фіксуючі, фідерні, спеціальні опори і стійки жорстких поперечин. Застосування залізобетонних попередньо напружених опор з центрифугурованоо бетону дає скорочення витрат металу на виготовлення опор. Але встановлення залізобетонних опор складніше, ніж металевих, так як вони значно тяжчі і потребують більш бережливішого поводження під час транспортування і встановленні через крихкість бетону.

Залізобетонні консольні опори і стійки жорстких поперечин можуть бути як нероздільними (суцільними), так і роздільними.

Металеві опори використовують для гнучких поперечин, для двоколійних консолей і анкерних самонесучих (без відтяжок) опор, а також як консольні проміжні, перехідні, анкерні, фіксуючі, фідерні опори і опори інших призначень. Встановлюють їх на фундаменти.

Дерев’яні опори допускаються застосовувати тільки як тимчасові опорні конструкції контактної мережі при проведенні відновлювальних робіт.

Для контактної мережі використовують тільки типові опори, які розрізняють між собою за призначенням і конструкцією.

Висоту (довжину) опор, тобто відстань від верхнього (ВОФ) або умовного (УОФ) обрізу фундамента до вершини опор, вибирають залежно від висоти підвішування контактного провода і несучого троса ланцюгових підвісок, а також конструкції підтримуючих приладів, розташування на оорах контактної мережі проводів ПЛ СЦБ, поздовжнього електропостачання ПЛ ПЕ і ДПР.

Форма і розміри поперечного перерізу опор визначаються з умови сприймання ними діючого нормативного навантаження (нормативного вигинаючого моменту на рівні умовного обрізу фундамента) і мінімальної витрати матеріалів (бетону, сталі). Для консольних опор розміри поперечнго перерізу повинні забезпечувати сприймання навантаження на рівні п’яти консолі не менше ½ норматичного моменту на рівні умовного обрізу фундамента.

Найменша висота консольних опор, яка визначається від верху опор до рівня умовного обрізу фундамента повинна складати 9,6 м. така сама висота встановлюється і для стійок жорстких поперечин. При цьому довжина нероздільних залізобетонних опор з врахуванням фундаментної частини у цьому випадку складає 13,6 м (мал. а), а довжина роздільних опор з врахуванням встановлення їх у стаканний фундамент – 10,4 або 10,8 м (мал. б). Для інших довжин (10,0; 12,0; 15,6 м) висота опор від рівня УОФ встановлюється проектом.

Уніфіковані залізобетонні опори контактної мережі

а) нероздільні довжиною 13,6 м з фундаментною частиною б) роздільна довжиною 10,8 м ОФ – обріз фундамента, УОФ – умовний обріз фундамента, РГР – рівень головки рейки

Металеві опори для гнучких поперечин виготовлялися довжиною 15 і 20 м. Для двоколійних консолей застосовувалися такж металеві опори висотою 13 м або подвоєні залізобетонні опори довжиною 13,6 – 15,6 м, які встановлювалися в стаканні фундаменти.

Залізобетонні опори

При будівництві, реконструкції, оновленні і капітальному ремонті контактної мережі застосовуються попередньо напружені центрифугуровані опори. Як напружена арматура використовується високоміцна стальна проволока або термостійкі стальні стержні.

Для виготовлення опор використовується бетон низької проникності, високої міцності і морозостійкості. За несучою здатністю, тріщиностійкістю і деформативністю опори повинні задовлольняти вимоги стандартів і проектів.

На електрифікованих лініях в експлуатаці знаходяться різні види центрифугурованих і двотаврових залізобетонних опор. За характером армування вони діляться на типи:

- центрифугуровані і двотаврові опори з ненапруженої звичайної арматури – ЗБК і ЗБД;

- центрифугуровані і двотаврові опори, армовані тільки попередньо напруженою високоміцною проволочною арматурою діаметром 2,5 – 5,0 мм (струнобетонні) – СЗБК, СК, СКЦ, СКУ, С, СД;

- центрифугуровані з попередньо напруженою стержневою арматурою – ГК, СП, СТ;

- центрифугуровані опори зі змішаним армуванням (напруженою або ненапруженою арматурою). Біля таких опор робоча напружена арматура виконується з високоміцної проволоки, як біля струнобетонни, а ненапружена – з гарячекатаних стержнів. За характером розміщуння ненапружених стержнів опори діляться на два види: з ненапруженою арматурою тільки у підземній частині (СО, СКЦ_о) і – по всій довжині (СС, ССА).

Основні характеристики опор залежно від їх типу і несучою здібністю заносяться в їх маркування. Опори, які раніше випустилися, знаходяться в експлуатації, у маркуванні утримували три групи позначень: перша група – буквена, означала марку опори, друга – числова – несучу здатність в тс · м, третя – числова – довжину опори. Наприклад, СКЦ-4,5-13,6 означає «опора струнобетонна конічна центрифугурована, несуча здатність 4,5 тс · м, довжина 13,6 м».

Сучасні опори мають інше маркування і позначаються таким чином: перша група - буквена, означає марку опори, друга – числова – її довжину і товщину стінки, третя – числова – номер за несучою здатністю, черверта – вид застосованої арматури, в п’яту групу включаються букви, які визначають умови застосування опор. Наприклад, СС.136.6-3-1Е означає «опора зі змішаним армуванням довжиною 13,6 м, товщиною стінки 60 мм, третьої групи за несучою здатністю, з робочою напруженою проволочною арматурою, призначеною для застосування на ділянках постійного струму».

Під несучою здатністю опор, яка позначається в тс · м (кН · м) або номером, мається на увазі величина вигинаючого моменту на рівні умовного обрізу фундамента, при якому в опорі відсутні поперечні тріщини. У розрахунках прийнято, що УОФ знаходиться нижче РГР на 0,5 м або для опор довжиною 10,8 і 13,6 м на відстані 9,6 м від вершини (мал. 8.3).

За несучою здатністю опори діляться на групи: 45 (1), 60 (2), 80 (3), 100 (4) і 120 (5) кН · м (у дужках – номер групи за несучою здатністю, яка вказується у маркуванні опор). Довжина опор також стандартизована: 10,0; 10,4; 10,8; 12,0; 13,6; 15,6 м.

За кліматичними умовами залізобетонні опори можуть експлуатуватися у районах з розрахунковою зимовою температурою найхолоднішої п’ятиденки до -40^оС і вище, а також при температурі найхолоднішої п’ятиденки до -40^оС до -55^оС, причому в останньому випадку в маркування опор додається буква «М».

За умовами експлуатації в агресивному повітряному середовищі центрифугуровані опор можуть експлуатуватися в неагресивному, слабоагресивному і середньоагресивному середовищі без додаткового захисного покриття. При сильноагресивному середовищі на нижню частину опори повинно наноситися покриття, а в маркуванні опор додана буква «К».

Залізобетонні нероздільні опори можуть встановлюватися у звичайним необводнених грунтах, а також у районах з наявністю виристих грунтів і вічної мерзлоти. В останньому випадку повинні застосовуватися заходи проти випинання – у вигляді обмазки підземної частини, анкеровки у вічномерзлому грунті. В особливих умовах – обводнені і слабкі грунти, торфяники – повинні застосовуватися роздільні опори на фундаментах мілкого закладення (ТСН, ФКА) або на сваях. На скальних грунтах повинні застосовуватися в основному роздільні опори на фундаментах типу ФС або на шпурових* фундаментах.

Залізобетонні опори можуть застосовуватися у сейсмічних районах з бальністю до 9 балів.

Залізобетонні опори контактної мережі

Конструкція залізобетонних центрифугурованих опор розрахована на значне навантаження і важкі умови праці. Це порожнисті конічні труби, у стінках яких рівномірно по всьому периметру розташовується поздовжня робоча арматура (мал.. ). Для забезпечення тривалої стійкості арматури в бетоні без корозії товщина захисного шару бетону з зовнішнього боку опор складає 23 мм. Поздовжня арматура з’єднана в каркас за допомогою металевої спіралі арматури, яка навита по всій довжині арматури. Для запобігання розтріскування бетону при передачі на нього зусиль від попередньо напруженої арматури, у верхньому торці опор встановлюють підсилюючі кільця, а в нижньому – навито три додаткових витка спіралі. По цій причині не допускається вкорочування виготовлених опор. По всій довжині опор з внутрішнього боку для запобігання стягування каркасу при навиванні спіралі повинні встановлюватися монтажні кільця.

Опори виготовляються з бетону за міцністю на стиснення класу не нижче В30. При цьому не допускається застосування пластифікованих та інших домішок, які змінюють провідність бетону. Бетон повинен бути особливо низької проникності, мають марку за морозостійкістю для опор, які експлуатуються при розрахунковій зимовій температурі до -40^оС включно, не менше F150, нижче -40^оС (до – 55^оС) – не менше F200.

Під морозостійкістю мається на увазі кількість циклів заморожування і від танень бетону у водонасиченому стані, при досягненні якого міцність бетону понижується на 15%.

Товщина стінки бетону для опор несучої здатності 45, 60 і 80 кН · м повинна бути 60, для опор більшої несучої здатності – 75 мм.

Для армування опор як попередньо напруженої робочої арматури може використовуватися високоміцна проволока періодичного профілю діаметром 4 – 5 мм (в опорах, які раніше випустили СЗБК 2,5 – 3,0 мм), термостійкі стержні. Звичайна арматура виконується з гарячекатаних стержнів. Спіральна арматура виконується з звичайної проволоки періодичного профілю діаметром не менше 4 мм, кільця – з звичайної арматури діаметром 6 мм.

Основними характеристиками опор є їх несуча здатність, яка характеризується величиною вигинаючого моменту на рівні УОФ до утворення поперечних тріщин, і деформування, або жорсткість. Деформація опор як конструкцій, яка визначається за величиною прогину на рівні контактного провода, є одним з показників, від якого залежить стійкість струмознімання, і повинна складати: для опор несучої здатності до 79 кН · м – не більше 100 мм; вище 79 кН · м – не більше 125 мм.

В опорах всіх типів повинні передбачатися отвори: у верхній частині – для встановлення закладних деталей, в нижній – вентиляційні отвори для зменшення перепадів температур зовні і зсередини опори, вирівнюючи вологість внутрішньої порожнини і запобіганню конденсації вологи на внутрішній поверхні опор. Відсутність вентиляційних отворів сприяють прискореному утворенню в опорах поздовжніх тріщин.

В отворах, розташованих у верхній частині опор, закладають болти, на яких кріплять за допомогою спеціальних деталей консолі, кронштейни та інші конструкції контактної

мережі та лінії електропередачі. Таке кріплення називають кріпленням на закладних деталях на відміну від кріплення на хомутах в обхват опор.

У верхніх отворах для закладних деталей встановлюють ізолюючі елементи для запобігання прямого контакту арматури опор з закладними деталями контактної підвіски. Для опор контактної мережі постійного струму у верхніх отворах передбачають подвійну ізоляцію. Перший рівень ізоляції забезпечують встановленням закладних незйомних втулок у кожний отвір до бетонування опори, другий рівень – встановленням зйомних подовжених втулок в отвір, де передбачені закладні деталі для контактної підвіски (мал.). На ділянках змінного струму у верхніх отворах опор виконують поодиноку ізоляцію: застосовують тільки подовжені втулки, а закладні втулки не встановлюють.

Ізолюючі втулки

Ізолюючі елементи в опорах контактної мережі постійного і змінного струму повинні забезпечувати електричну ізоляцію закладних деталей від арматури з опором не менше 10000 Ом (за умови сухої поверхні бетону і закладних деталей).

Електричний опір вимірюють на кожній опорі мегаометром М1101 напругою 500 В за схемою, наведеною на мал. . В опорах застарілого типу для вимірювання може бути використаний випуск заземлюючої проволоки у вершині опори, а в нових опорах – діагностичний провідник.

Схеми вимірювання електричного опору

Раніше в опорах для контактної мережі змінного струму заземлюючий провід для приєднання відводів до рейки і консолей закладали у бетон стояків при їх виготовленні. Така схема заземлення опори у теперішній час не застосовується через низьку надійність вузлів підключення. Опори на ділянках постійного і змінного струму заземлюють стальним прутком (спуском) діаметром не менше 12 або 10 мм відповідно, який прокладають ззовні стояків; пруток повинен бути ізольований від бетону стояка спеціальними прокладками і закріплений хомутами.

Останнім часом широкого застосування набули роздільні залізобетонні опори ССА (мал.), які встановлюють на клиноподібні фундаменти ФКА.

Загальний вид залізобетонної консольної опори ССА на фундаменті ФКА

Анкерні опори (мал.) створюють з проміжних опор з додаванням одної або двох металевих відтяжок, які закріплюють на залізобетонному анкері. Стояки опор довжиною 13,6 м встановлюють на спеціальні опорні плити, які сприймають вертикальне навантаження. Відтяжки виготовляють з окремих ланок круглого прутка діаметром 20 або 24 мм. У поперечному направленні по відношенню до колії такі опори можуть сприймати навантаження, обумовлені несучою здатністю опори, а у поздовжньому направленні вздовж проводів з врахуванням роботи відтяжки навантаження може бути значно збільшене і визначається проектом.

Залізобетонна анкерна опора

Залізобетонні анкерні опори з відтяжками маркують так само як і звичайні проміжні. Наприклад, опора зі стояком СКЦ-10-13,6 позначається СКЦ-10-40-13,6; така опора розрахована на нормативний вигинаючий момент перпендикулярно осі колії 100 кН · м, а в площині анкеровки – на умовний момент 400 кН · м (тобто, сума вигинаючих моментів від натягу заанкерованих на опорі проводів відносно умовного обрізу фундаменту не повинна перевищувати 400 кН · м).

Металеві опори

У теперішній час на мережі залізниць знаходяться в експлуатації різні типи металевих опор контактної мережі. Розроблені у різні роки проектними інститутами (мал. ).

Металеві опори контактної мережі висотою 10 (а) 15 б(б) 20 (в)

1 – розкіс решітки 2 – стійка пояса 3 – зєднувальна стикова накладка 4 - діафрагма

Стальні опори та інші конструкції контактної мережі проектують і виготовляють з дотриманням вимог будівельних норм і правил (БНіП). Для їх виготовлення використовують маловуглеводні сталі звичайної якості, а також низьколегіровані конструкційні сталі. Марку сталі вибирають залежно від розрахункової негативної температури (зимова температура повітря найхолоднішої п’ятиденки) і товщини прокату, який використовується.

Для контактної мережі і ПЛ ПЕ нетягових споживачів рекомендується на узбережжі морів і озер та інших водосховищ на відстані до 0,5 км, а також на ділянках з сейсмічністю більше 9 балів застосовувати стальні опори з низьколегірованої сталі, пофарбовані двічі суриком або рівноцінним замінником.

Всі конструкції контактної мережі і ПЛ розприділяють по групах. Конструкції та елементи несучого, підтримуючого і фіксуючого обладнання, які виготовляються з застосуванням зварювання, згинання або штампування, такі як опори, жорсткі поперечини, кронштейни ПЛ і додаткових проводів (крім тяг з круглого прутка), кронштейни анкерних відтяжок, стояки консольні і фіксаторні, стояки-надставки для опор і жорстких поперечин, траверси перехідних опор, фіксатори і фіксаторні кронштейни, коромисла анкеровок, віднесені до групи ІV. Групи стальних конструкцій, для яких використовують метали, які визначаються класами. У позначенні класу міцності сталі: у чисельнику – тимчасовий опір σ_в, у знаменнику – межа текучості σ_т, даН/см². Наприклад, класу С44/29 відповідають сталі з тимчасовим опором σ_в = 44 до Н/см² і межею текучості σ_т = 29 даН/см². сталі класу С38/23 мають розрахунковий опір на розтягування, стиснення та вигин 2100 доН/см², класу С44/29 – 2600 і С46/33 – 2900 даН/см².

За конструкціями металеві опори контактної мережі поділяють на наскрізні і суцільні. Перші становлять просторові ферми, які виготовляють зазвичай з вуголків або швелерів; до других відносять опори, які виготовлені з широкополичних двотаврів або труб великого діаметра (15-25 см). Основною перевагою наскрізних конструкцій є менша маса, але вони більш складніші у виготовленні. Опори суцільної конструкції прості у виготовленні, але потребують більшої (на 100 – 250%) витрати металу у порівнянні з опорами наскрізної конструкції.

Форму металевої опори (пірамідальну, призматичну) вибирають залежно від конфігурації епюри вигинаючих моментів.

При невеликій різниці між вигинаючими моментами біля основи і біля вершини опори вибирають призматичну форму. При трикутній епюрі, на як розраховують опори гнучких поперечин, більше доцільна пірамідальна форма.

Опори гнучких поперечин становлять просторові конструкції у вигляді чотирьохгранних ферм пірамідальної форми (мал.).

Металева опора гнучкої поперечини висотою 15 м

У кутах таких ферм є стояки з вуглової сталі. Розкоси 2 решітки з’єднують зі стояками 1 зварюванням. Опори складають з трьох-чотирьох поясів, площа перетину яких зменшується по мірі пониження вигинаючого моменту. Біля кожного стику 3 встановлюють діафрагми 4, які розташовані навхрест два горизонтальні вуголки, які з’єднують усі чотири стояки. На верху опори мають жорстку обв’язку 5 з отворами для кріплення поперечних несучих тросів. Внизу опор встановлюють основу 6, за допомогою яких з’єднують опори з фундаментами. У місцях кріплення фіксуючих тросів до стояків приварені спеціальні розпорки.

Для гнучких поперечин, які перекривають 10 колій, застосовують звичайні опори висотою 15 м, більше 10 колій – висотою 20 м. Стояки (пояси) металевих опор контактної мережі виконують за висотою опори з вуглової сталі різного перетину. Вуголки довжиною 5 м (розмір, кратний висоті більшості опор) у межах однієї марки (роз’ємної частини опори) стикують за допомогою електрозварювання без стикових накладок. Для забезпечення транспортування опор довжиною 15 і 20 м на одній чотирьохвісьової платформи стик двох марок здійснюють болтовим.

З метою економії металу опори гнучких поперечин зазвичай виконують направленими (позначають МН – металева направлена), тобто розраховують на додаток нормативного навантаження тільки з одного визначеного боку опори. У цьому випадку два стояки опори, які працюють тільки на розтягування, приймають меншу площу перерізу, ніж два інші, які працюють на стиснення з поздовжнім вигином. Це дає економію металу на стояки у середньому 4 – 5% у порівнянні з ненаправленими опорами (позначають просто М). У найпотужніших опорах, наприклад МН-105/20 і МН-150/20 (цифри у чисельнику означають нормативними вигинаючий момент, тс · м, біля основи опори в площині дії навантаження, в знаменнику – висоту опори, м), крім стояків направленими виконані також розкоси решітки; це дає додаткову економію металу 3 – 4%. Для менш потужних опор гнучких поперечин застосування направленої решітки дає порівняно невелику економію металу, яка не виправдовується збільшенням кількості деталей і ускладненням виготовлення. Направленні опори у бік колії допускають навантаження меншого значення також і у перпендикулярному направленні.

Проміжні опори гнучких поперечин, які допускають навантаження в одній площині, виготовляються висотою 15 м на нормативні вигинаючі моменти біля основи 350, 450 і 650, а опори висотою 20 м – на 650, 1050 і 1500 кН · м. Анкерні направлені опори гнучких поперечин М 45 – 25/15 і М 65 – 25/15 – дроби виготовляються висотою 15 м. вони розраховані на дію навантаження у двох взаємо перпендикулярних площинах: у площині гнучкої поперечини відповідно на 450 і 650 кН · м, у площині анкеровки проводів – на 250 кН · м.

Опори гнучких поперечин використовують як опори живлячих і відсмоктуючих ліній, а також опор ПЛ напругою 6 – 35 кВ. Опору М 65 – 25/15 можна використовувати як вуглову живлячу лінію, вона допускає навантаження у двох взаємо перпендикулярних площинах на вершині опори. Для встановлення двоколійних консолей раніше застосовувалися проміжні металеві ненаправлені опори висотою 13 м типів М 10/13 і М 15/13 - дроби на нормативні вигинаючі моменти відповідно 100 і 150 кН · м. такі опори використовують також як проміжні опори живлячих ліній, так як вони ненаправлені і не мають обмежень по висоті прикладення навантаження.

Для встановлення на станціях у місцях, де неможливо розташувати залізобетонні опори з відтяжками або необхідно анкерувати більше одної ланцюгової підвіски на опору, застосовується анкерна металева самонесуча (без відтяжок) консольна опора висотою 10 м М 10 – 40/10 (– дріб) типу. Вона розрахована на одночасну дію двох вигинаючих моментів: у площині, паралельній осі колії, - 400 кН · м, перпендикулярній осі колії – 100 кН · м. При відсутності вигинаючого моменту поперек колії вигинаючий момент вздовж колії може бути збільшений до 550 кН · м. Опора М 10 – 40/10 (– дріб) може бути застосована як вуглова живляча лінія.

Розроблені принципово нові конструкції металевих опор контактної мережі МД (мал., а) з широкополичного двотавра і МК (мал. б) – коробчасті двошвелерні, які встановлюють на фундаментах ФКА (мал. 8.13), а також трубчасті МТП, МТА.

Основні положення розрахунку і підбору опор

Розрахунок опор контактної мережі включає в себе два етапи:

- розроблення типової конструкції опор, визначення їх геометричних параметрів, несучої здатності і умов застосування;

- підбір потрібних для електрифікованих ділянок типових опор, виходячи з передбачених умов експлуатації (навантаження, умови забезпечення стійкості у ґрунті, кліматичні та інші умови).

Перший етап вирішується на рівні науково-дослідницьких передпроектних робіт, другий – при проектуванні електрифікованої ліні.

Розрахунок конструкцій опор контактної мережі відповідно до діючих нормативних документів повинен здійснюватися за методом граничного стану, тобто стану, при якому конструкція перестає задовольняти експлуатаційні вимоги і руйнується або виходить з ладу.

Залізобетонні опори повинні розраховуватися за двома групами граничного стану:

- за несучою здатністю (міцності або стійкості);

- за деформацією (жорсткістю), утворенню поперечних тріщин і граничному їх розкриванню.

Нормативне навантаження – це таке навантаження, яке відповідає умовам нормативної експлуатації і називається також експлуатаційним. Воно визначається на основі досвіду експлуатації, розрахунків, метеорологічних спостережень і т. ін. Але нормативне навантаження з огляду на обставини може бути перевищене. Можливе перевищення нормативного навантаження, його мінливості при розрахунках враховується коефіцієнт перевантаження «п». Ці коефіцієнти встановлюються диференційовано для кожного роду навантаження. Наприклад, для власної ваги бетону коефіцієнт перевантаження встановлений у розмірі 1,1; для снігового навантаження – 1,4; для ожеледних навантажень – 2,0.

Загальні відомості про ґрунти

Ґрунти поділяються на скальні і нескальні. До скальних ґрунтів відносять вивержені і осідаючі породи з жорсткими зв’язками між зернами (спаяні і зцементовані), залягаючи у вигляді суцільного або тріщинуватого масиву. До нескальних ґрунтів відносять:

- крупноуламкові – незцементовані ґрунти, вміст яких складає більше 50% за масою уламків кристалічних або осідаючих порід з розмірами частинок більше 2 мм;

- піщані – сипучі у сухому стані ґрунти, вміст яких складає менше 50% за масою частинок крупніших 2 мм і не володіють властивостями пластичності (ґрунт не розкатується в шнур діаметром 3 мм або число пластичності його l_р < 0,01);

- глинисті – зв’язані ґрунти, для яких число пластичності l_р ≥ 0,01.

Числом пластичності ґрунту l_р називають різницю вологостей, виражених у долях одиниці, відповідно до двох станів ґрунтів: на межі текучості W_L межі розкатування (пластичності) W_р.

Глинисті і піщані ґрунти умовно називають «звичайними».

До особливих видів ґрунтів відносяться:

- лёссовидные ґрунти – пилуваті суглинки, віст яких складає велику кількість пилуватих частинок, вапно; мають пористість 40% і більше, щільність 1,2 – 1,6 т/м³;

- торф – органічний ґрунт, який складається з рослин, які розклалися; торф зустрічається як у числову вигляді, так і разом з мулом; при вмісті в ґрунті рослинних залишків 10 – 60% і більше 60% відповідно розрізняють: ґрунт з домішками рослинних залишків, заторфований ґрунт і торф;

- пливуни – ґрунти у вигляді водонасиченої маси, яка складається з частинок розміром 0,02 – 0,002 мм; висихаючи пливуни стають твердими, а при появі вологи повертаються у колишній стан.

Ґрунти усіх типів відносяться до мерзлих, якщо мають негативну температуру і до вмісту яких входить лід. Ґрунти називають вічномерзлими, якщо вони знаходяться у мерзлому стані протягом багатьох років (від трьох і більше).

Способи закріплення опор у ґрунті

Опори контактної мережі можуть бути закріплені у землі безпосередньо забиванням їх нижньої (фундаментної) частини у грунт або з використанням різних фундаментів – масивних елементів, які заглиблюють у землю.

Всі металеві, а також залізобетонні опори ССА закріплюють на фундаментах; всі залізобетонні опори довжиною 13,6 м і 15,6 м – як правило, в грунт, інколи у стаканні фундаменти довжиною 10,4; 10,8 – як правило, у стаканні фундаменти, при необхідності – в грунт. Діюче на опору навантаження передаються на грунт. При цьому напруга у грунті повинна бути такою, щоб грунт навколо опори не руйнувався, а опора не нахилялася, інакше неможлива нормальна експлуатація контактної мережі.

Всі типи і види обладнання, яка забезпечує стійкість опори, називають закріпленням опор у грунті. Якщо таке обладнання складається з кількох окремих частин, то під закріпленням опори мають на увазі сукупність всіх цих частин.

Частина ґрунту, яка сприймає тиск фундаменту, називають основою, при цьому основа, грунт яких використовується в природному стані, називають природним. Якщо для підвищення несучої здатності основу ущільнюють або зміцнюють, його називають штучним (наприклад, свайним). Основою фундаментів опор контактної мережі слугують грунти у природному стані.

Відстань від підошви фундаменту до поверхні ґрунту у місці його встановлення називають глибиною закладення фундаменту (глибиною забивання опор – при безпосередньому встановлення її у грунт). Глибину закладення фундаменту (забивання) визначають розрахунком; найменше його значення обмежують економічними і технічними міркуваннями, а також умовами промерзання ґрунту.

Тема 5.1 Ознайомлення з правилами техніки безпеки при виконанні робіт.

Роботи зі зміни залізобетонних опор вантажопідйомним краном на залізничному ходу або краном автомотриси

Роботи повинні виконуватися зі зняттям напруги і заземленням проводів і устаткування, розташованих на замінній опорі.

Керівником роботи повинен бути начальник або електромеханік району контактної мережі із кваліфікаційною групою V, які несуть відповідальність як за безпечне проведення робіт, так і за переміщення вантажів кранами. Один зі членів бригади повинен мати посвідчення стропальника. Роботу необхідно виконувати в повній відповідності з технологічною картою, затвердженою керівництвом дистанції електропостачання.

Вантажопідйомність крана повинна відповідати масі залізобетонної опори.

Установка залізобетонної опори виконується в такій послідовності:

закріплюють стропи за опору вище центра ваги і встановлюють розтяжки;

краном піднімають опору у вертикальне положення на 50-100 мм від поверхні, перевіряючи тим самим правильність стропування та надійність строп (мал. 58);

підняту опору підводять до котловану або фундаменту, виконують її регулювання за допомогою розтяжок і опускають у котлован або стакан фундаменту;

регулюють положення опори по відвісу, одержуючи необхідний кут нахилу за допомогою дерев'яних клинів або закиданням у котлован ґрунту; цю роботу варто виконувати, використовуючи розтягування і кран;

після регулювання опору варто закріпити засипанням ґрунту в котлован і його ущільнення або заливанням розчину в стакан фундаменту.

Після закріплення опори по команді керівника робіт машиніст крана опускає гак і виводить його із зачеплення з петлею стропу, а потім електромонтери із приставних сходів знімають з опори строп і розтяжки.

Демонтаж залізобетонних опор виконується в такій послідовності:

навантаження із замінної опори переводять на знову встановлену, потім з неї спускають вниз всі демонтовані конструкції й устаткування;

закріплюють строп за опору вище центра ваги і встановлюють розтяжки;

передають навантаження від опори на кран і звільняють фундаментну частину на глибину не більше. 1 м – у піщаних і гравелистих ґрунтах; 1,25 м – у супесях;

1,5 м – у суглинних глинах і сухих лісовидних ґрунтах, 2 м – в особливо щільних ґрунтах (у процесі звільнення фундаменту заборонено переміщати кран, опора повинна бути розтягнута), вилучають опори із ґрунту.

При виконанні робіт зі зміни опор заборонено:

перебувати ближче 5 м від зони проекції переміщуваної на висоті опори;

підніматися на опору до її повного розклинення та закріплення;

розташовувати руки в процесі регулювання і закріплення в місцях можливого їхнього защемлення;

перевантажувати кран і строп у процесі вилучення опори із ґрунту.

Залізобетонні опори повітряних ліній електропередачі повинні також установлюватися порядком, викладеним вище.

Роботи з ремонту, установки і валки опор

Робота із заміни, установки та валки опор виконується по наряду бригадою в складі: - керівник робіт з V кваліфікаційною групою, два електромонтери з II групою, не вважаючи механізаторів.

При роботах по заміні деталей опор повинні бути вжиті заходи, що виключають можливість падіння або зсуву опори в процесі роботи (застосування накладок, відтягнень, допоміжного стояка, телескопічної вишки та інших підтримуючих пристроїв і пристроїв).

Установку приставок варто проводити спочатку на одній нозі опори і тільки після того, як приставки на цій нозі будуть замінені, бандажі надійно закріплені і земля втрамбована, можна приступати до заміни приставок на іншій нозі опори. Заміна здвоєних приставок повинна проводитися також по черзі.

При виконанні на опорах зварювальних робіт повинні бути вжиті заходи, що виключають можливість потрапляння іскор на ізолятори та проводи (троси) лінії, а також на строп запобіжного пояса.

При підйомі і валці опор варто використовувати піднімальні механізми і пристрої. Щоб уникнути відхилення та падіння опори убік повинно бути забезпечене належне регулювання її положення відтягненнями.

При підйомі або валці спеціальних опор (наприклад, на переходах) або в складних умовах (наприклад, у коридорі між двома лініями, що перебувають під напругою) обов'язкова присутність особи, що видала наряд. У цих випадках, а також при установці металевої опори в зоні електромагнітного впливу діючої лінії, опора (секції опори) повинна бути заземлена переносним заземленням доти, поки до неї не буде приєднаний контур заземлення.

Підйом легенів одно стоїчних дерев'яних опор може бути проведений з використанням багрів і рогачів. Рогачі застосовуються для підпору вершини піднятої опори, а багри – для запобігання від падіння опори убік. При цьому варто використати не менше трьох багрів; електромонтери повинні перебувати з різних сторін опори.

Складні А-подібні та опори довжиною більше 10 м необхідно під час підйому утримувати канатами, прикріпленими до їхніх вершин.

Ручки до рогачів і багрів повинні бути довжиною 2,5-5,5 м, діаметром 5 см і виготовлені із сухої деревини без сучків і задирок.

Припиняти підтримку піднятої опори рогачами та баграми, підніматися на опору та знімати відтягнення з піднятої опори можна тільки з дозволу керівника робіт після того, як опора буде надійно закріплена в ґрунті (у фундаменті); при цьому котлован повинен бути засипаний і ґрунт утрамбований.

При валці опори тягові троси та відтягнення варто кріпити у верхній частині опори до початку робіт зі звільнення її основи.

Коли деталі опор мають загнивання, троси та відтягнення варто кріпити з телескопічної вишки.

Приступати до звільнення основи демонтованої опори дозволяється тільки після того, як опора надійно забезпечена від падіння відтягненнями.

Ослаблення троса при валці опори повинне виконуватися рівномірно з належною обережністю але запобігаючи його обриву.

При зміні підгнилих опор розв'язка проводів повинна проводитися зверху вниз. Роботи з розв'язки проводів повинні виконуватися з телескопічної вишки або з опори, попередньо посиленої накладками або допоміжним стояком.

При ремонті, установці й валці опор забороняється:

при зміні приставок П- і А-подібних опор як одинарних, так і здвоєних відкопувати відразу дві ноги опори;

при витаскуванні замінної приставки з котловану або опусканні нової перебувати кому-небудь у котловані;

при підйомі опор застосовувати замість багрів і рогачів лопати, або подібні пристрої;

при підйомі опор упирати в груди або живіт кінці рогачів і багрів.

Тема 5.2 Читання монтажних планів

Організація робіт по електрифікації доріг

Роботи по електрифікації залізниць, як правило, виконуються по генеральному підряду. Генеральний підрядчик несе відповідальність за будівництво всіх об’єктів, а ту частину робіт, яку він сам виконати не може, передає іншим організаціям, котрі є субпідрядниками. Роботи по будівництву контактної мережі поділяють на будівельні та електромонтажні, тобто монтажні.

До будівельних робіт належать розробка котлованів і встановлення фундаментів, анкерів, опор, анкерних відтяжок, жорстких поперечин контактної мережі, а також встановлення опор для ПЛ СЦБ и ПЕ 6 (10) кВ, фундаментів і опор комплектних трансформаторних підстанцій (КТП), запобіжних щитів на всіх пішохідних мостах, шляхопроводах і мостах, розташованих над електрифікованими коліями тощо.

Такі роботи, а також будівельні роботи по будівництву тягових підстанцій, постів секціонування (ПС), пунктів паралельного з’єднання (ППЗ), автотрансформаторних пунктів для системи 2 х 25 кВ, подовженню і переобладнання станційних колій, роботи по модернізації споруд залізничного транспорту зазвичай виконуються будівельними бригадами генпідрядчика.

Паралельно ведуться роботи по переобладнанню негабаритних об’єктів по відношенню до пристроїв контактної мережі і тягових підстанцій, ліній електропередач, які будуються. Такі роботи виконуються субпідрядними організаціями.

Монтажні роботи при електрифікації залізниці виконують електромонтажні поїзди. До таких робіт належать монтаж контактної мережі, тягових підстанцій, подовжніх ліній електропередач, розташованих на опорах контактної мережа (ПЛ ПЕ 10 кВ на ділянках постійного струму, ДПР 27,5 кВ - змінного), приладів енергетики, переобладнання ПЛ напругою до 10 кВ включно, будівництво ліній дистанційного керування секційними роз’єднувачами.

Електромонтажні поїзди мають в своєму складі виконробські пункти по монтажу контактної мережі і тягових підстанцій, майстерні, центральний склад і гараж. Конструкції для тягових підстанцій і контактної мережі, в тому числі консолі, фіксаторні кронштейни, фіксатори, деталі, приладдя тощо, електромонтажні поїзди отримують з заводів.

Роботи по електрифікації проводять по затвердженій проектній, кошторисній та технічній документації, до якої входять проекти організації робіт, в яких передбачається виконання робіт як з колій так і з поля (в місцях, де це можливо за місцевими умовами).

Для виконання будівельних і монтажних робіт з колій на перегонах і головних коліях станцій передбачаються перерви в русі потягів – «вікна» - тривалістю 3-4 години по кожній колії. Якщо можна закрити станційні колії, не припиняючи руху на решті (включають головні), тривалість «вікон» встановлюють 6-8 годин.

Потреба у «вікнах» визначають планом виконання робіт для кожного перегону і станції; при цьому виключаються роботи, які виконуються з поля. В одне «вікно», як правило, роботи повинні проводитись кількома бригадами широким фронтом з максимальним використанням механізмів. Ці ж «вікна» по можливості повинні поєднуватися з «вікнами» для ремонту колій і штучних споруд на прилягаючих перегонах і станціях.

«Вікна» виділяють в світлу пору доби. Найбільш ефективно використовують так звані «змінні вікна», які на двоколійних ділянках надаються по одній з колій послідовно на ряді перегонів з деяким зміщенням у часі. Обумовленим проходженням останнього перед закриттям перегону потяга.

До початку робіт будівельні і монтажні організації складають проекти виконання робіт (ПВР), в яких вказують послідовність виконання робіт, терміни закінчення будівництва і монтажу на об’єктах, методи і способи виконання робіт в залежності від місцевих умов, розраховують необхідну кількість робочої сили і потребу в матеріалах і механізмах, розробляють додаткові заходи по забезпеченню безпеки руху потягів і тих, хто працює. Терміни закінчення робіт на основних об’єктах, конкретні виконавці, терміни поставок основних конструкцій і обладнання замовник і генпідрядчик визначають спільно.

При електрифікації залізниці застосовують поточний метод, згідно з яким всі роботи на ділянці електрифікації розділяють на комплексні будівельні процеси, які виконуються спеціалізованими виконробськими пунктами або бригадами. По закінченню визначеного виду робіт на одному об’єкті (наприклад, на перегоні) бригади переходять на наступний, при чому склад і облаштування їх механізмами не зміняються. На попередньому об’єкті до роботи приступає друга спеціалізована бригада, яка виконує наступний вид робіт.

Після закінчення встановлення опор на перегоні або станції будівельні організації передають їх під монтаж; одночасно на цих об’єктах повинні бути закінчені всі роботи, які перешкоджають виконанню монтажу контактної мережі.

На прийнятому під монтаж перегоні або станції до роботи приступає виконробський пункт по монтажу контактної мережі, до складу якого входять, як правило, кілька бригад електромонтерів. До складу бригади входять 5-6 електромонтерів і 1-2 або більше сигналістів, призначених в залежності від характеру виконуваної роботи. Кожна бригада виконує на закріпленій за нею ділянкою всі електромонтажні роботи, в тому числі монтаж ПЛ, розташованих на опорах контактної мережі. Кабельні лінії дистанційного керування секційними роз’єднувачами споруджують робітники виконробських пунктів по монтажу тягових підстанцій.

Організацію робіт і побуту на виконробському пункті здійснює виконавець робіт (виконроб)і один або два майстра. Експлуатацією та ремонтом механізмів завідує лінійних механік. Монтаж приладів контактної мережі, ПЛ 10 кВ та інших ліній виконується під керівництвом виконроба, майстра або бригадира. Відповідальними за безпеку виконання робіт та безпеку руху потягів в межах ділянки роботи виконробського пункту є виконроб і майстер, а на ділянці роботи бригади – бригадир.

Виконробський пункт має 1-2 автомотриси (мал. 2.1), 2-3 розкаточні платформи (мал. 2.2), вагон-майстерню, автокран, автомобілі. Йому надається також машина МШТС-2ПМ або МШТС-2А (мал. 2.3.) та другі необхідні механізми і машини.

Мал.. 2.1 Автомотриса АДМ: 1 – перехідна площадка; 2 – робоча площадка; 3 – знімна корзина; 4 – вантажопідйомний кран; 5 – кабіна; 7 – дизель

Для зменшення затрат часу на під’їзд до місця роботи і кращого використання механізмів виконробський пункт по монтажу контактної мережі, як правило, розміщують на станції, розташованої ближче до середини виділеної ділянки робіт. Для стоянки автомотрис і вагонів вибирають місце так, щоб забезпечувався швидкий і простий виїзд на перегін. Місця зберігання конструкцій і матеріалів розташовують поблизу залізничної колії на рівній площадці з достатньо зручними під’їздами для автокрана і автомобілів

Мал..2.2 Розкаточна платформа РП: 1 – телескопічна стійка; 2 – розкаточний станок з проводом; 3 – кран-маніпулятор; 4 – станок розкаточний без провода

Роботу бригад концентрують на одному-двох перегонах або станціях з виїздом переважно в одну сторону від бази виконробського пункту. Як правило, бригаді виділяють три анкерних ділянки на одноколійному перегоні або кілька ділянок на двоколійному. Таке розподілення забезпечує зручність доставки електромонтерів до місця роботи, здійснення контролю якості виконання робіт та дотримання безпечних умов праці, а також виконання монтажних робіт на всьому перегоні в зазначений термін.

Мал.. 2.3. Машина з шарнірною стрілою; 1 – монтажні люльки; 2 – шарнірна стріла; 3 – крановий пристрій

Важливо організувати роботу так, щоб на всьому перегоні звести до мінімуму число підйомів на опору і переходів від опори до опори. Це досягається шляхом комплексного армування опори, коли одночасно з консоллю встановлюють кронштейн ПЛ 10 кВ або ДПР, прокладають на опорі заземлюючий провід, завішують на анкерні опори компенсуючі пристрої. Щоб поєднати монтаж ПЛ 10 кВ або ДПР з армуванням опор, провода розкатують раніше на обочину колії. З армуванням опор поєднують встановлення надставок і підйом посилюючого провода.

Для більш повного використання «вікон» на перегін виїжджає одночасно кілька монтажних поїздів. На частині анкерних ділянок розкатують провода, на других регулюють ланцюгову підвіску з автомотрис і знімальних вишок (мал. 2.4).

Мал..2.4. Знімна ізолююча вишка

Автомотриси використовують для більш трудомістких робіт: регулювання положення консолей на перехідних опорах, закріплення фіксаторів; при цьому регулювання зигзагів і висоти підвіски виконують з знімальних вишок (лейтерів).

Кожній бригаді виділяють автомотрису. На місця робіт бригада ділиться на дві ланки: одна працює з автомотриси, друга – з знімальної вишки. У ланці, яка працює з знімальної вишки в «вікно», повинно входити не менше ніж 4 особи. Автомотрису використовують переважно при роботах по підйому натягнутого несучого троса з струнами, встановлення фіксаторів, монтажу анкеровок на опорах із збільшеним габаритом, при маневрових роботах, транспортуванню до місця роботи і в зворотному напрямку розкаточних платформ і платформ з матеріалами.

На одноколійних ділянках практично всі трудомісткі роботи виконують у «вікна». До початку «вікон», в проміжку між ними або після їх закінчення бригади виконують роботи, не пов’язані з займаням (закриттям) колії: армування опор, кріплення проводів ПЛ 10 кВ та ін.

При армуванні опор і поперечин на станціях використовують машини МШТС-2ПМ і автомотриси; розкатку проводів ведуть поверху. Регулювання ланцюгової підвіски виконують з автомотриси (наприклад. АДМ-1); закривають почергово станційні колії для руху потягів, з автомотриси встановлюють фіксатори, а з знімальної вишки регулюють ланцюгову підвіску на висоті.

Для монтажу фідерних ліній, виконання переходів через лінії зв’язку повсюдно застосовують машину з шарнірною стрілою на автомобільному ходу. Такі машини використовують для монтажу ліній ДПР і ПЛ 10 кВ, в місцях де достатньо зручний під’їзд з боку поля; на пересічній місцевості застосовують такі машини на тракторному ходу.

Роботи, які виконує бригада на виділеній їй ділянці, приймає від бригадира майстер або виконроб, який проводить всі необхідні перевірочні заміри. Висоту підвіски і розміри зигзагів перевіряють за допомогою струмоприймача, встановленого на автомотрисі ремонтно-відновлювальної АРВ. Якість закінчених монтажних робіт на перегонах і станціях перевіряє керівництво електромонтажного поїзда, після чого їх здають в експлуатацію в установленому порядку з пред’явленням необхідної документації дистанції електропостачання (ЕЧ), яка під час монтажу вела технічний нагляд.

Тема 5.3 Визначення місць риття котлованів та риття котлованів.

Будівельні роботи виконують спеціалізовані колони, до складу яких входять комплексні бригади для виконання робіт з колій і з поля.

Основою комплексної бригади, яка працює з колій, є встановлювальний поїзд, до складу якого входить тепловоз, кран на залізничному ходу з підстріловою платформою, піввагони або платформи для перевезення фундаментів, анкерів і опор, кабінетний вагон, бурова машина, багатоковшевий котлованокопач і автомобіль. При необхідності бригаді надається вібропогружувач АВСЕ-М (мал. 2.5) або АВФ та інші механізми.

Мал. 2.5 Вібропогружувач АВСЄ-М

Для виконання робіт з поля використовують комплекс машин, який складається з бульдозера, котлованокопача, автомотриси АДМ-1,5Б (мал.. 2.6), з обладнаною буровим пристроєм ОБЖД-08/4,6, телескопічним краном з знімальною люлькою та ін.

Мал..2.6. Автомотриса дизельна монтажна з бурововим пристроєм АДМ-1,5Б

1 – кабіна; 2 – кран вантажопідйомний; 3 – буровий пристрій

До таких робіт приступають після розпланування місць встановлення опор відповідно до планів контактної мережі. Точки встановлення відмічають наносячи вертикальну лінію фарбою, яка не змивається, на зовнішньому боці шийки рейки і вказуючи порядковий номер, тип опори і габарит її встановлення.

Тема 5.4 Встановлення залізобетонних та металевих опор

Розробку котлованів виконують механізованим способом, використовуючи бурові машини, машини МКТС-2М. екскаватори Е-21 та інші машини. В обмежених умовах котловани розробляють вручну. Розміри котловану в плані повинні забезпечувати вільне встановлення фундамента або опори, а глибина котловану повинна відповідати проектним значенням, відрізняючись від них не більше ніж на ±100 мм. Роботи по механізованій розробці котлованів організовують так, щоб встановлення фундаментів, анкерів або опор дотримувалась безпосередньо розробці котлованів, що дозволяє уникнути застосування додаткових кріплень, забезпечуючи стійкості вертикальних стінок котлованів.

У місцях сильного притоку ґрунтових вод перед розробкою котлованів необхідно виконати заходи по виморожуванню, водовідводу, водопониженню або застосувати шпунтове огородження.

При розробці котлованів або при улаштування спайних фундаментів у місцях розташування підземних комунікацій застосовують заходи, які попереджують їх ушкодження; роботи виконують під наглядом представника організації, експлуатованої комунікації. Для контролю за розробкою котлованів під опори контактної мережі на діючих залізницях дистанції колії призначають свого представника. Котловани на станціях і зупиночних пунктах у місцях скупчення людей закривають щитами або огороджують, дотримуючи габарит наближення будівель.

Монолітні фундаменти бетонують у відкритих котлованах, застосовуючи опалубку, поверх якої встановлюють шаблон, який фіксує положення анкерних болтів.

Свайні залізобетонні фундаменти і анкери, як правило, встановлюють вібропогружувачем, який переміщується автомотрисою. Для занурення фундаментів глибокого закладення і спайних фундаментів для ростверків опор гнучких поперечин застосовують вібропогружувачі ВП-1 або дизель-молоти УР-1250, які розміщують на направляючій рамі, закріпленій на стрілі залізничного крана.

Встановлення блочних закопуваних фундаментів та анкерів, а також опор контактної мережі виконують кранами на залізничному або тракторному (автомобільному) ходу. Застосовують стропи або захвати, які забезпечують можливість підйому опори, переведення її у вертикальне положення, встановлення в котлован і зняття стропа без підйому робочих на опору. Після встановлення опори і заміру відстані від осі колії (габариту) її закріплюють в котловані або на фундаменті. Пазухи фундаментів і опор в котлованах засипають ґрунтом шарами по 20 см, кожний шар трамбують. При роботах в зимових умовах ґрунт очищають від снігу і льоду або привозять з собою талий ґрунт; для компенсації засипку проводять на 30-40 см вище проектного рівня.

Регулювання опор доцільно виконувати за допомогою крана при їх встановленні. Нахил опори відносно вертикалі не повинен перевищувати 1,5 % її висоти в бік, протилежний дії основних навантажень, і 1 % - вздовж осі колії, а на ділянках швидкісного руху потягів (161-200 км/год) – 0,5 % в бік поля і вздовж осі колії для проміжних опор, а для анкерних опор – в бік, протилежний дії основних навантажень; опори жорстких поперечин повинні бути встановлені вертикально.

При встановленні опор допускаються такі відхилення від проектних даних:

- по глибині встановлення опор або фундаментів в ґрунт ± 100 мм і анкерів ± 200 мм – ця величина перевіряється на відстані від верха фундаменту або умовного обрізу у неподільних опор до рівня головки рейки (РГР);

- по різниці у позначках вершин стійок жорстких поперечин – не більше 100 мм при довжині ригеля до 30 м і не більше 200 мм – при більшій довжині;

- на відстані між стійками однієї жорсткої поперечини – не більше ± 300 мм (при дотриманні проектного габариту стійок відносно осі ближніх колій);

- по розвороту опор в плані по відношенню до напряму, перпендикулярному осі колії ± 3^о (tg 3^о = 1/20);

- по відстані між анкерною опорою і анкером для відтяжки ± 200 мм.

При встановлення подвоєних залізобетонних стійок жорстких поперечин необхідно точно дотримуватись відстані між ними, яка може відхилятися від проектного на ± 20 мм. Подвоєні залізобетонні опори жорстких поперечин встановлюють одночасно; для фіксації потрібної відстані між стійками заздалегідь встановлюють спеціальні прокладки, а самі стійки тимчасово скріплюють між собою.

Металеві ригелі жорстких поперечин збирають на болтах або зварюють з окремих блоків на комплектуючій базі; там же до ригелів приєднують оголовки для кріплення до опор. Перевозка окремих блоків може проводитися по залізниці на залізничних платформах або в піввагонах. Доставка зібраної жорсткої поперечини до місця її встановлення проводиться на залізничних платформах в зчіпці, обладнаній спеціальними приладами, які забезпечують поворот опорних вузлів і поздовжнє переміщення ригеля. Встановлюють ригелі на стійки краном на залізничному ходу, який розміщують на одній з середніх колій, що перекриваються жорсткою поперечиною. До кінців ригеля підв’язують (разчалки) мотузки, які утримують його в потрібному положенні. Закріплюють оголовки ригеля на опорах робітники, які піднімаються на опори по приставним драбинам.

Для окремих напрямів при електрифікації залізниці можуть застосовуватися жорсткі поперечини рамного або балочного типу на опорних столиках. При цьому, ригель поперечини жорстко з’єднується в столиками за допомогою підкосів і хомутів. Блоки ригелів з’єднуються накладками з влаштуванням стику зварюванням або на болтах.

Ригелі жорстких поперечин рамного типу можуть встановлюватися на залізобетонні стійки типів СС, СТ довжиною 13,6 м, які встановлюються, в свою чергу, на трьохпроменеві фундаменти з анкерними болтами або на металеві загвинчувані фундаменти. Припускається застосування стійок залізобетонного типу ССА висотою 10 м на клиновидних фундаментах.

Анкерні відтяжки (мал. 2.7)встановлюють вручну. Кронштейни до анкерної опори кріплять на землі або після її встановлення з приставної драбини. Тип відтяжки і розташування анкерних кронштейнів на опорі визначаються проектом і залежать від виду анкеровки і підвіски. При встановленні нижнього кронштейна припускається відхилення по висоті ± 100 мм. Пристрій для кріплення тяг відтяжок до анкера забезпечує регулювання довжини тяг. Їх натягання регулюють використовуючи наявну на них різьбу.

Мал..2.7. Схема встановлення анкерних відтяжок на залізобетонних опорах: а – загальна анкеровка несучого тросу і контактного проводу; б – роздільна анкеровка несучого тросу і контактного проводу

При встановленні анкерних відтяжок на ділянках постійного струму їх ізолюють від анкерів.

У складних геологічних умовах (райони вічної мерзлоти і глибокого сезонного промерзання, скельних виїмках, слабких ґрунтах і заболочених місцях, новонасипаних насипах) опори встановлюють ексклюзивними методами за спеціальними технологіями (мал. 2.8).

Мал.. 2.8. Встановлення опор на сваю (а), в пучиністих грунтах (б)

У районах вічної мерзлоти і глибокого сезонного промерзання опори і анкери встановлюють, заздалегідь розробляючи котлован під фундамент комплексом спеціальних машин (висвердлюють отвір в ґрунті).

Котловани розробляють котлованокопачами з спеціальними робочими пристроями для робіт в мерзлих ґрунтах. Щоб уникнути порушення стану мерзлих ґрунтів при спорудженні опор і анкерів в теплу пору року розрив в часі між закінченням розробки котловану і встановлення опори або анкера допускається не більше доби, а розрив в часі між встановленням короба і його засипкою дренуючим ґрунтом – не більше п’яти діб.

При спорудженні свайних фундаментів з збірними стаканними оголовками в районах вічної мерзлоти (мал. 2.8, а) заздалегідь готують свердловини для забивання свай. Після занурення сваї в ґрунт встановлюють нижній оголовок і з’єднують його з сваєю, потім встановлюють верхній оголовок і з’єднують його з нижнім; в стакан верхнього оголовка встановлюють опору. У вирвистих ґрунтах і районах вічної мерзлоти опори встановлюють у котловани, огороджені дерев’яними коробами (мал. 2.8., б), засипаючи пазухи дренуючим ґрунтом, а в сильно обводнених ґрунтах, крім того, застосовують спеціальні обмотки.

У скальних ґрунтах опори встановлюють к котловани зменшеної глибини або закріплюють анкерними болтами. При розробці котлованів використовують відбійні молотки, стиснуте повітря до який підводиться від пересувних компресорів. Спочатку прибирають скальний ґрунт, потім розпушують відбійними молотками верхній шар скального ґрунту, підчищають і вирівнюють дно котловану. Для розпушення ґрунтів спочатку свердлять отвори і вкладають в них заряди. Підірвану породу прибирають тільки після повного провітрювання котловану. Встановлені опори закріплюють у котловані розпушеним скальним ґрунтом (частки не більші 10 см) і ретельно трамбують шари товщиною не більше 20 см. Поверх ґрунту встановлюють бетонний оголовок.

При кріпленні опори в скальному ґрунті анкерними болтами в місці її розташування прибирають верхній шар тріщинної скальної породи, вирівнюють в плані горизонтальну площадку розміром 0,7 х 0,7 м, встановлюють спеціальний інвентарний металевий редуктор і свердлять отвори перфоратором, який працює від пересувного компресора. Потім продувають отвори, очищують їх, заливають цементним розчином і встановлюють в них анкерні болти. Взаємне розташування анкерних болтів перевіряють шаблоном, їх відхилення від проектного положення в плані не повинно перевищувати ± 5 мм. Залізобетонну опору до анкерних болтів кріплять стальним башмаком, щільно закріпленим на її нижній частині. Інколи в скелі висвердлюють отвір і встановлюють в нього опору, як в стакан.

У слабких ґрунтах і заболочених місцях застосовують блочні фундаменти з розширеною полкою, сваї-стійки з збірними стаканними оголовками, двосвайні фундаменти з ростверками і висячими спаями. Котловани під блочні фундаменти з розширеною полкою розробляють котлованокопачами ВК, як під здвоєні стаканні фундаменти; ґрунт навколо такого фундамента присипають, використовуючи залізничний кран, обладнаний грейфером.

На новонасипаних насипах до спорудження опор, фундаментів і анкерів ущільнюють відкоси по ширині 2 м і по висоті 4 м від бровки насипу трамбуванням, підвішаним до крюка залізничного крана.

Тема програми 4

Організаційні роботи на контактній мережі

Тема уроку 4.10 Роботи з ремонту, установки і валки опор

Коли деталі опор мають загнивання, троси та відтягнення варто кріпити з телескопічної вишки.

При ремонті, установці й валці опор забороняється:

при зміні приставок П- і А-подібних опор як одинарних, так і здвоєних відкопувати відразу дві ноги опори;

при витаскуванні замінної приставки з котловану або опусканні нової перебувати кому-небудь у котловані;

при підйомі опор застосовувати замість багрів і рогачів лопати, або подібні пристрої;

при підйомі опор упирати в груди або живіт кінці рогачів і багрів.

Відеопосилання

https://www.youtube.com/watch?v=RzCCiUT7h4E

https://www.youtube.com/watch?v=6vDD3gIev7s

https://www.youtube.com/watch?v=CGLgu3gHCVg

https://www.youtube.com/watch?v=L1bQzQEwvXk

https://www.youtube.com/watch?v=oVjLWIq1pz0

https://www.youtube.com/watch?v=bVol1a3mv1c

https://www.youtube.com/watch?v=vdQ_b2flRg0

Контрольні запитання

1. Який документ оформляється перед виконанням робіт?

2. Назвіть склад бригади при виконанні заміни опори?

3. Які особливості при виконанні заміни подвійних опор?

4. Які допоміжні засоби застосовуються для піднімання на опору?

5. Які вимоги до запобіжного ременя при виконанні зварювальних робіт?

6. Які допоміжні монтажні засоби застосовуються при підніманні деталей на висоту?

7. Для чого застосовують рогачі та багри?

8. Що забороняється при виконанні валці або заміні опор

9. Назвіть вимоги до заземлення при виконанні заміні опор?

10. Коли дозволяється приступати до звільнення основи демонтованої опори дозволяється тільки після того, як опора надійно забезпечена від падіння відтягненнями?

Тема уроку 4.11 Роботи з розчищення траси від дерев

Роботи з розчищення траси від дерев, при яких потрібне вживання заходів щодо запобігання падіння дерев на проводи лінії, проводяться по наряду. Всі інші роботи з розчищення траси виконуються за розпорядженням, при цьому керівник робіт повинен мати кваліфікаційну групу III.

Відстань між окремими групами працюючих, зайнятих валінням дерев, повинна бути не менше 50 м.

Не допускається підйом на опори, наближення або зіткнення дерев, мотузок і т.п. із проводами ліній. У зимовий час до початку валки дерева в снігу повинні бути розчищені дві доріжки довжиною по 4—5 м убік, протилежний падінню дерева, під кутом 45^о до лінії падіння для швидкого відходу від дерева в момент його падіння .

Щоб уникнути несподіваного падіння дерев у першу чергу потрібно звалювати підгнилі, підгорілі й неміцно стоячі дерева.

Валку дерев варто проводити після підпилки або підрубки, глибина їх у прямостоячих дерев має бути не менше чверті товщини стовбура. Підпил або підруб виконується з боку, куди дерево повинно бути повалене.

Нижня площина підпила або підруба повинна бути перпендикулярна до осі дерева, а верхня його сторона — утворювати з нижньою площиною кут 35—40° (мал. 62).

Площина спилювання повинна бути вище нижньої площини підруба. Пропил дерева варто виконувати з боку, протилежного підрубу або підпилці.

Пропил не повинен доходити до краю підруба в здорових дерев на 2-3 см, у сухостійних і гнилих - на 4-5 см.

Якщо після закінчення пропила дерево не почне падати, необхідно вдатися до примусового його повалення, наприклад вбивати клин у пропил.

Перед валінням гнилих і сухостійних дерев варто випробувати їхню міцність і замість підруба робити підпилку.

Про майбутнє падіння дерева, що валиться, електромонтери, що виконують підпил або підруб, повинні попередити членів бригади заздалегідь погодженим сигналом.

Щоб уникнути падіння дерев на проводи повинні бути застосовані відтягнення убік, протилежний проводам. Установку відтягнень варто проводити до початку рубання дерева.

Відтягнення потрібно закріпити за дерево або інший стійкий предмет.

При розчищенні траси від дерев забороняється виконувати:

роботи з валки при сильному тумані, вітрі, а також у темний час доби;
групову валку (ручну) попереднім підпилюванням, а також падінням одного дерева на інше;
валку без підпилки або підруба;
підруб дерева із двох або декількох сторін;
наскрізний пропил дерева;
підруб гнилих і сухостійних дерев.

При виконанні робіт забороняється:

стояти з боку можливого падіння дерева та із протилежної його сторони біля стовбура;

вилазити на підрубані дерева;

наближатися до дерева у випадку падіння його на проводи діючої лінії до зняття напруги на відстань менше 5 м. і вживати які-небудь заходи щодо зняття дерева із проводів.

Відеопосилання

https://www.youtube.com/watch?v=mtLn6GPvog0

https://www.youtube.com/watch?v=d3XJGsOFx2g

https://www.youtube.com/watch?v=8JwBbdsAM18

https://www.youtube.com/watch?v=GV2BG2nmza0

Контрольні запитання

1. В яких випадках здійснюється оформлення наряду?

2. В яких випадках здійснюється оформлення розпорядження?

3. Яка відстань між окремими групами працюючих, зайнятих валінням дерев?

4. Спеціальні вимоги валки дерев взимку

5. Що забороняється при виконання розчищені траси від дерев?

Тема 4.12 Роботи зі зміни залізобетонних опор вантажопідйомним краном на залізничному ходу або краном автомотриси